Додав: |
Оновлення: |
Mamadou Diouf

Wokalista i dziennikarz pochodzący z Senegalu i mieszkający w Polsce, z wykształcenia lekarz weterynarii, śpiewa w języku wolof, po polsku i francusku. Współpracował między innymi z Voo Voo, np. na płycie Zapłacono oraz zespołem Tam Tam Project. Współtworzy senegalski zespół Djolof-Man, czyli trio w składzie: Pako Sarr, Mamadou Diouf, Mohamed M'bow (djembe , gitara i wokal). Związany z Afryka.org - portalem działającym na rzecz poprawy wizerunku Afryki. Mamadou jest także korespondentem portalu Kontynent Warszawa - informującego o różnorodnych przejawach wielokulturowości w Warszawie.

Для кожного, хто подорожує, якою є перша бар'єра, коли він прибуває до нового міста. Відомо, що нею, звичайно, є місцева мова!

Жодною приємністю для дорослого не стане можливість раптом рпинитися німим, з приводу мовної бар'єри. Зараз є час на загадку: універсальна мова, не англійська мова, і не есперанто. Що це за мова? Відповіддю є: мова тіла - рук та обличчя, тобто гестикуляція. Вона, напевно, допоможе в деяких ситуаціях. Нажаль, вона не надається до вираження більш докладних питань, але й життєвих потреб, або приземлених справ. Правду кажучи, не зумів би, як новоприбулий мігрант, задати питання полякові: „де є Управління до Справ Іноземців, бо закінчується моя тижнева віза”.
Мова - це базовий засіб, не лише інтеграційний.


Знайомим з Африки довгий час повторюю, що якщо мають де небудь входити в сутички в Польщі, нехай це буде місцевою мовою. Для ефективності та розрядки атмосфери (не завжди). Бо ж хто не любить цього особливого акценту іноземця? Акцент поляка, який розмовляє французькою або італійською мовою (сенегальська мова), сенегальця або вєтнамця, який розмовляє польською мовою. Цей особливий акцент є справжньою приємністю для місцевого жителя, особливо в першому етапі перебування. До сьогодні пам'ятаю (коли це було!) своє перебування в Школі вивчення польської мови для іноземців в Лодзі. Перші тижні після початку мовного курсу були неймовірними в гуртожитку № XIII. Ми грали у футбол на території гуртожитку, самі іноземці: з Камеруну, Малі, Мороко, Мадагаскару, Панами, Нігерії, Гуани, В'єтнаму... і як елегантно ми ламали граматичні кості мови Рея. „агов, колего - дай м'ячу!” Цей вираз, який найчастіше звучав на футбольному полі. Вже не згадуватиму про розмови в кухні в гуртожитку. Дивуюся, що до сьогодні, жоден польський режисер не зробив комедії про перший місяць перебування іноземця в Польщі.

Мова, взагалі, не є аж такою бар'єрою, як здається. Принаймні, не для всіх іноземців. Для багатьох приїжджих з Центральної Африки, це є наступною квіткою багатого лінгвістичного саду. Рідко можна зустріти африканця з півдня Сахари, який знає тільки одну мову. Особи, яких я зустрів над Віслою, знають по 2-3 мови. Англійська, португальська або французька опановані студентами; краще або трихи гірше в письмі іншими імігрантами. До цих західних додати ще 1-2 мови етнічних груп - і ми стаємо перед поліглотом. Це покращує вивчення наступних мов, у тому числі польської.

Вертаючись до мови, як до базового засобу інтеграції для іноземця, мені нагадуються заняття моєї групи на двох попередніх форумах проекту Міграційна Політика в Кракові та в Любліні. Ми довго дискутували на тему, як ефективно допомогти іноземцям у вивченні польської мови. Є тільки один вартісний спосіб: це навчання мусить бути обов'язковим і безкоштовним.. По-друге: перебороти складний ментальний бар'єр, особливо зі сторони самих поляків. Йдеться про мислення щодо мови Рея, як мови іноземної мови. Це делікатна, але дуже важлива різниця. Такий підхід дозволить зменшити мовний інтеграційний бар'єр.

Не лише мовою живе людина. Відома річ, як говорять на території Варшавської Праги. Де праця? Тут не буду згадувати про дах над головою, страхування, чи про науку і соціальну допомогу.

По порядку. Іммігрант - це активна людина. Я не пишу тут про біженців, яких змушують до подорожі інші причини, ніж лише економічні, у випадку більшості іммігрантів.
Маючи плани, великі амбіції та міцні постанови, співпраця приймаючого суспільства з іммігрантом повинна, так насправді, далеко зайти. Хіба що хтось у себе когось не хоче!


Мова та праця є ключовими аспектами цієї незапланованої зустрічі іммігранта з Польщею. Праця розв'язує багато справ: помешкання, страхування, школу для дітей. Тоді найважливішим є те, що така особа не потребує соціального захисту. Прем'єр Великобританії обвинувачував, власне, поляків, що вони приїжджають і користаються лише з цих дофінансувань. Це було зовсім недавно, перед травневими виборами до Європейського Парламенту. Мені здається, що іммігнантові ніколи не йдеться про те, шоб не працювати. Всюди на світі, чи це група мексиканців, які натискають на колючий дріт біля кордону з США, чи це африканці, які чекають на відповідний момент, щоб дістатися до іспанських міст - Сеута і Мелілья - на території Мароко, і в такий спосіб знайтися в Шенгенській зоні; чи поляків (на простіших умовах) тих, що емігрують в Англію чи Ірландію. Цим всім людям йдеться про те, щоб знайти роботу.Кожен пропонує свої руки і свій розум приймаючому суспільству.

До інтеграційних бар'єр я, натурально, зараховую саму атмосферу праці в управліннях та інституціях, які іноземці, обов'язково, мусять відвідувати. Не вдасться, напр., оминути Управління до Справ Іноземців. Доброзичливість в цих стресуючих місцях дуже вітається. Навіть особа, яка ніколи не подорожувала, може пригадати собі екзаменаційну атмосферу. Коли ми чекаємо на коридорі, а пан професор приймає клієнта на усному екзамені. Нерви та нерви. Можливо, такий адреналін потрібно помпувати до максимуму у випадку особи, яка очікує на рішення про побут. В Управліннях, очевидно, що поліпшується. Від давна, пам'ятаю черги в Управління до Справ Іноземців, і на вулиці Кручій, і на Андерса. Тепер є на Довгій (Управління є мобільне, як і, зрештою, його клієнти-кочівники). Я чув від родича, що деяка група іноземців бере багато номерків (це мусить бути добре зорганізована група кількох осіб) потім ними торгує. Мені здавалося, що вже закінчилися обтяжливі черги. Я був переконаний, що інформатична система з номерами витиснить патологію, пов'язану з чергами.

На останньому форумі Міської міграційної політики в Любліні, ми розмовляли на тему браку знання іноземних мов в працівників установ, які займаються легалізацією побуту або працею іноземця. Це є надто докучливим, особливо в менших місцевостях. Я думаю, що і на це прийде час, бо інтеграційна політика більше не знаходиться в зародковому стані.

Щодо терміну „країн третього світу”, може, ще кілька слів. Коли я чую „третій”, мені приходить на думку вірш Ла Фонтайна про двох злодіїв та осла (виданий в 1668р). Таких двоє сперечалися про те, хто має вкрасти осла. Коли між ними тривала бійка, з'явився той „третій ” і забрав тварину. Це вірш з часів початковї школи в Дакарі. „Той третій” має тут таку двозначну роль: поєднання, але також і пихи. Я розумію, що приймаюча країна є тою „першою”; натомість „другі”- це інші країни Європейської Унії. На кінці ця ціла „третя”. Залишаю тему до роздумів!

Громадяни країн третього світу не мають права голосу: участь у політичному житті є надзвичайно важливим елементом інтеграційної стратегії. Участь у виборах, прийняття рішень про місцеве самоврядування, цілковита участь в громадських організаціях мігрантів - це сприйняття їх за повноправних громадян. Кому не оплачується таке ставлення. Так як метою інтеграції є гармонійне функціонування іноземців у приймаючому суспільстві, те, якими можуть бути аргументи проти надання можливості голосу у справах, які їх стосуються? Людина працює, платить податки, співтворить фінансові ресурси для пенсіонерів (адже, мій батько чи дядько дістає постійно пенсію, а не з грощей, які складав 30-40 років тому; це одна з причин, для яких Європа потребує іммігрантів. Чому така людина не може мати права голосу у справах свого округу чи гміни?

Ми добре знаємо, що інтеграція є справою місцевої політики. Лише це може дати значущі результати.
Очевидним є те, що держава розбудовує міграційну політику, пропонує системні та інституційні ріщення, але рано чи пізно, до місцевої влади належить відповідна праця. Для цього, що інтеграція - це, перш за все, територіальна справа.

Бар'єри на шляху до інтеграції можна розібрати, викинути криві паркани, а деякі зменшити. Це дозволить іммігрантам відчути себе комфортно. Цей комфорт є потрібий людині, бо тоді вона інакше ставиться до людей, що дозволяє почутися частиною нового місця. Адже, про це йдеться в інтеграції.

Варто прочитати наступне > Mamadou Diouf

Імміграція з дальшої перспективи

Мігранти та розвиток

 

Коли ми порушуємо тему міграції, зосереджуємося на двох речах. Що приймаюче суспільство, як господар, може зробити на користь інтеграції прибулих. По-друге, що повинні робити самі мігранти, щоб їх прийняття відбулося без конфліктів.
Сьогодні хочу нав'язати до очікувань, зовсім з іншої сторони. Зі сторони родин самих мігрантів. Чого очікує родина, яка найчастіше фінансує виїзд, про що думають ті, які залишилися в так званих країнах третього сорту.
Що роблять мігранти, щоб допомогти в розвитку місць народження. Тема міграції і розвитку в загальному не піднімається в Польщі.

Детальніше >

Коментувати

Новини
Архів

Projekt ‘MIEJSKI SYSTEM INFORMACYJNY I AKTYWIZACYJNY DLA MIGRANTÓW’ jest współfinansowany z Programu Krajowego Funduszu Azylu, Migracji i Integracji oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

Projekt LOKALNE MIĘDZYSEKTOROWE POLITYKI NA RZECZ INTEGRACJI IMIGRANTÓW realizowany był w ramach programu Obywatele dla Demokracji, finansowanego z Funduszy EOG.

Projekt LOKALNE POLITYKI MIGRACYJNE - MIĘDZYNARODOWA WYMIANA DOŚWIADCZEŃ W ZARZĄDZANIU MIGRACJAMI W MIASTACH był współfinansowany ze środków Unii Europejskiej w ramach Europejskiego Funduszu na rzecz Integracji Obywateli Państw Trzecich oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

Projekt LOKALNE MIĘDZYSEKTOROWE POLITYKI NA RZECZ INTEGRACJI IMIGRANTÓW był współfinansowany ze środków Unii Europejskiej w ramach Europejskiego Funduszu na rzecz Integracji Obywateli Państw Trzecich oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

Projekt ‘WARSZAWSKIE CENTRUM WIELOKULTUROWE’ był współfinansowany ze środków Unii Europejskiej w ramach Europejskiego Funduszu na rzecz Integracji Obywateli Państw Trzecich oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

LOKALNE MIĘDZYSEKTOROWE POLITYKI NA RZECZ INTEGRACJI IMIGRANTÓW Projekt realizowany był przy wsparciu Szwajcarii w ramach szwajcarskiego programu współpracy z nowymi krajami członkowskimi Unii Europejskiej.